«Чорнобривці» під мікроскопом, або як Іванка виграла бінокуляр

Розмова з лауреаткою стипендії «Чорнобривці»-2021 Іванною Дудлів

Леся Романишин
02.02.22

Іванка дізналася про свою перемогу на Різдво. Вона прокинулася о шостій ранку і, збирачись на святкову літургію, яка в селі починається о сьомій, переглянула е-скриньку. Листа з радісною звісткою я надіслала 6 січня о 23:30 за Нью-Йоркським часом і, враховуючи семигодинну різницю, сподівалася, що Іванку розбудить саме він (мені це майже вдалося!). Конкурс 2022 року стартує 1 вересня, тож можливо і вам наступного року на Різдво поталанить прокинутися від такого сповіщення! Стипендія «Чорнобривці», заснована у 2020 році, фінансує дослідницькі й освітні проекти студентів-бакалаврів, магістрів та аспірантів, що навчаються на природничих факультетах в українських вишах. Цього року за винагороду змагалися двадцять чотири студенти з шести закладів вищої освіти та двох науково-дослідницьких інститутів. Це були представники біології в усіх її проявах – натуралісти, теоретики, медики, програмісти, економісти та, будьмо відвертими, справжні ентузіасти! Історію однієї з них ми сьогодні почуємо з перших вуст.

Іванна Дудлів народилася у селі Стрільчі Городенківського району Івано-Франківської області. Після початкової школи вона навчалася у Городенківському ліцеї №2 (раніше – Городенківська загальноосвітня школа №2). Зараз Іванка – успішна студентка 4 курсу кафедри зоології біологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (ЛНУ) і мешкає у Львові.

Л.Р.: Коли ти почала цікавитися біологією?

І.Д.: У школі я вчила те, що подобалося, і це траплялося не на кожному предметі. А на біології мене зацікавив і зміст, і викладачка – Ганна Степанівна Кісілюк – дуже вмотивована і прогресивна. У її класі шафові полички заставлені біологічними зразками у банках з формаліном, а ще був проектор (тож вона часто показувала освітні відеоролики з біології) і навіть мікроскопи! Матеріал був насичений, але я тішила себе думкою, що, мовляв, біологія – це життя, що тут може бути складного?

Біологія – це життя, що тут може бути складного?

Л.Р.: Воно й правда, знаєш життя – знатимеш і біологію (чи то навпаки). А як ти обирала університет і згодом – кафедру?

І.Д.: Про біологію як наукову галузь у школі я чула мало. Загалом, університет обирала, крім очевидних факторів (наявності бюджетних місць (сміється – ред.), ще й за таким критерієм – у нього повинен бути ботанічний сад! А у Львові Ботанічний сад університету аж у двох локаціях (на вулицях Черемшини та Кирила і Мефодія – ред.). Коли поступила до Львова, довший час мікробіологія була для мене найближчою – я навіть ходила на гурток! Проте, про наукову роботу на деяких кафедрах, зокрема зоології, я майже не знала. На першому курсі важко зрозуміти, що таке біологічний: у тебе лиш один страх від хімії, фізики і математики! На щастя, починаючи з 2019 року, коли моя однокурсниця Діана Грицишин (Луцьович) стала головою Студентської ради факультету, студенти мають більше інформації. Її команда почала популяризовувати науку на факультеті, організовувати воркшопи і представляти кожну кафедру. (У березні 2021 року ці обов’язки успішно перейняла Анжеліка Кульчицька. – ред.)

Л.Р.: Я завжди стежу за новинами на фейсбук-сторінці і телеграм-каналі Студентської ради та Профбюро: там справді тепер багато можна дізнатися про дослідження, почути розповіді викладачів і студентів. Про кафедри зоології та ботаніки я, наприклад, багато дізналася на знаменитих практиках у Карпатах і в Шацьку! Ти, мабуть, маєш чимало історій з цих практик?

І.Д.: Практику в Шацьку на моєму курсі, на жаль, було скасовано через пандемію. А от значення практики в Карпатах у моєму житті важко переоцінити – біологічний факультет дарує кожному момент, коли ти пишаєшся, що є студентом цього факультету!

Біологічний факультет дарує кожному момент, коли ти пишаєшся, що є студентом цього факультету!

На Високогірному біологічному стаціонарі я власне зрозуміла, що означає бути біологинею, і що я хочу стати зоологинею. Практику з ботаніки у мене вів Андрій Іванович Прокопів, а з зоології – Ірина Петрівна Скирпан. Якось на нічній екскурсії ми мали шукати жуків-турунів. Коли я збиралася, мій ліхтар впав за ліжко, і я була змушена йти з малесеньким “світлячком” від дешевого запасного акумулятора (“павербанку”). Ми йшли гірською дорогою, було темно, аж тут у світлі ліхтарика бачу: повзе турун, великий, золотистий! Я зловила його рукою – це був азартний момент! 

Л.Р.: Оце так драматичний сюжет у Карпатах!

І.Д.: Так, практика в Карпатах насправді подарувала мені щирі емоції. Вона також була гарним прикладом режиму зоолога. Зоологія – емпірична наука, й дослідники часто подорожують: одночасно і працюють, і отримують естетичне задоволення.

Л.Р.: Читаючи наукові статті у галузях зоології, я часто бачу фотографії природи (наприклад, “фазан у природному ареалі”) і по-доброму заздрю такому поєднанню науки й мистецтва. Ти також займаєшся фотографією, чи не так?

І.Д.: Я давно зацікавилася фотографією! Фотоапарат я купила за два місяці до практики. Моя мама переконала тата, що він мені потрібен “для професії”. Я тоді ще не знала, що піду на зоологію, але він мені насправді знадобився професійно! Навіть зараз, коли я почала займатися паразитологією та іхтіологією, не втрачаю можливості поїхати на інші зоологічні експедиції, де я допомагаю світлити матеріал, – для мене це позитивний науковий досвід у широкому значенні. Я долучаюся до проектів із вивчення комах, ссавців із Чорнобильської зони, деякі мої світлини потрапили у звіт Національного природного парку “Черемоський”. Спеціаліст вузького профілю – це не про мене, бути зоологом для мене означає цікавитися всім! 

Л.Р.: Не можна було сказати це краще! З ким на кафедрі зоології ти співпрацюєш найчастіше, і який твій головний проект? Що тебе надихає працювати й розвивати напрямок паразитології?

І.Д.: Найбільше мене, звісно, надихають люди, а точніше – блиск в їхніх очах! Моїм безпосереднім керівником на кафедрі зоології є Катерина Миколаївна Назарук, а у дослідницькому проекті ми співпрацюємо з Ігорем Васильовичем Диким. Дослідження паразитофауни сомика коричневого Ameiurus nebulosus є продовженням проекту в рамках співпраці ЛНУ з колегами з Інституту морської біології НАН України, зокрема Юрієм Валерійовичем Квачем. Вивчення екологічних зв’язків чужорідних видів дозволяє передбачити ймовірні зміни в екосистемі після їхнього проникнення. Паразитарні, популяційні та генетичні маркери цих видів є найбільш інформативними. Проаналізувавши паразитофауну різних органів представника інвазивного виду риб (плавників, зябер, очей, травного тракту) з місцевого ареалу та порівнявши їх з паразитами A. nebulosus з нативного локалітету (Північної Америки), ми зможемо зробити висновки про еволюцію та екологію цього виду в українських водоймах. Відродити галузь паразитології на факультеті і загалом у Львові мене дуже мотивує і надихає. У нас на факультеті й у Ветеринарному університеті (Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнології ім. С. Ґжицького – ред.) науковці вивчають паразитів різних видів (наприклад, трематоди молюсків, нематоди людини), але як напрямок паразитологія не окреслена. Визначення проходить у кілька трудомістких етапів: розтин господаря, препарування тканин, фіксування зразків паразитів, мікроскопія, визначення та подальша характеристика, – тому якісне обладнання та помічники завжди в попиті.

Проаналізувавши паразитофауну різних органів представника інвазивного виду риб, ми зможемо зробити висновки про еволюцію та екологію цього виду в українських водоймах.

Л.Р.: Пам’ятаю, у кошторисі ти згадала бінокуляр, який ти плануєш придбати для цього проекту за фінансування стипендії. Хто ще на кафедрі зможе ним скористатися?

І.Д.: Бінокуляр – дуже популярний прилад серед біологів та необхідний у нас на кафедрі, адже більшість мікроскопічних досліджень його потребують. Студенти та наукові співробітники завжди матимуть доступ до мікроскопа. Ще однією можливістю його застосування – це задіяти бінокуляр у заняттях учнів-старшокласників із Малої академії наук.

Л.Р.: Я переконана, що ідея залучення інших студентів та учнів у цьому проекті отримає позитивний відгук на кафедрі! Приємно чути, що серед навчання та дослідів ти мотивуєш й інших студентів. А хто підтримував тебе на цьому шляху, і чи є у тебе поради для наших наступних конкурсантів щодо того, де їм шукати підтримки?

І.Д.: Батьки завжди підтримували мій вибір професії. Самостійно обрати вид діяльності, мовляв, – це відповідальне рішення, тож вони вірили у мене. Викладачі також допомагають із дослідженнями та навчанням. Моя подруга з університету Іра Ярмолюк, мабуть, єдина знала про мою участь у конкурсі “Чорнобривці” і теж допомогла мені і підтримала. Бажаю кожному таку Іру! Щодо допомоги із стипендією, то цього року я спробувала свої сили вдруге, і на консультації після першого конкурсу отримала багато корисної інформації. Тому, якщо ви подаєтеся на стипендію не вперше – обов’язково скористайтеся консультацією. На інфосесії-2 цього циклу також відкрила для себе багато нюансів граматичного та стильового оформлення грантових заявок. Рекомендую! Але найбільше я раджу студентам цікавитися різними напрямками своєї галузі, з’ясовувати, що вам подобається у науковій роботі, і що вона вам дає крім кар’єрних перспектив, бути щирими і наполегливими. Далеко не всі народжуються з талантом до науки. Цікавтеся й розвивайте свої інтереси – і вам обов’язково пощастить!

Л.Р.: Нехай і тобі щастить у майбутньому! До речі, які у тебе наукові плани на наступні кілька років?

І.Д.: Цього року буду захищати бакалаврську дипломну роботу, хочу написати її якісно. Влітку вступатиму на магістратуру і, сподіваюся, продовжу наукову роботу у цій тематиці.

Л.Р.: Успішного вступу! Дякую, що погодилася на інтерв’ю і поділилася враженнями та досвідом.

І.Д.: Дякую! До зустрічі.

Редактор: Зоряна Погранична 

---

таки є перспективи у нашого біологічного факультету!

Орися – уродженка села Давидова Пустомитівського району Львівської області, аспірантка третього року кафедри фізіології та екології рослин ЛНУ. Зараз Орися проходить стажування в Інституті Біологічних наук (раніше – Інститут Біотехнології) Люблінського католицького університету імені Івана Павла II. У Польщі за час аспірантури молода науковиця вже вдруге: поточне стажування Орисі почалося у вересні 2020-ого та триватиме до кінця червня цього року (приблизно 10 місяців). Захищати дисертацію вона планує у Львові.

Л. Р.: Перша переможниця стипендії «Чорнобривці»: хто вона? Звідки ти, де вчилася до біологічного факультету ЛНУ, як і коли вирішила туди поступити?

О. М.: Я народилася у Давидові і після 11 класів школи не зовсім розуміла, чим саме хочу займатись. Тому, замість довшого (можливо і відповідальнішого) бакалаврату в університеті, поступила спочатку до Природничого Коледжу ЛНУ і навчалася тут на напрямку біоекології. Ще в школі мені подобалася біологія, і важливу роль у моєму виборі відіграла вчителька, яка була надзвичайно професійним і вимогливим педагогом. Завдяки цьому я добре знала предмет.

Багато залежить від вчителя, хто би що не казав!

Л. Р.: Погоджуюся! Мій вчитель з біології також вважався найвимогливішим у гімназії, але саме завдяки йому я знала її найкраще.

О. М.: Отож! Хімію і фізику, наприклад, я навпаки спочатку не любила і знала ці предмети набагато гірше, ніж біологію. Але потім дуже полюбила біохімію, завдяки, знову ж таки, педагогу – Старикович Людмилі Степанівні, яка, на жаль, відійшла у вічність. У коледжі я провчилася три роки і абсолютно не шкодую про моє рішення. Пригадую інших викладачів з біологічного факультету: Олега Романовича Іванця, Катерину Миколаївну Назарук, Тетяну Володимирівну Починок і Оксану Василівну Мамчур, – які регулярно приходили читати нам лекції у коледжі. Тому на третій курс біологічного я прийшла як до себе додому. На бакалавраті моїм науковим керівником була Величко Оксана Іванівна.

Л. Р.: Побачила ваше спільне фото на фейсбуці і подумала, що, мабуть, вона! Оксана Іванівна викладала в мене практичні заняття з курсу фізіології рослин. Загалом, я любила усіх викладачів вашої кафедри – усі дуже товариські і компетентні люди.

О. М.: Так, на кафедрі усі дуже спокійні, ніколи не помічала ніяких конфліктів. На магістратурі і зараз, в аспірантурі, моїм науковим керівником є Терек Ольга Іштванівна, а у лабораторії я безпосередньо працюю з Наталією Дмитрівною Романюк.

Л. Р.: Ти одразу почала займатися наукою, коли поступила на фізіологію та екологію рослин?

О. М.: Так, і спочатку я досліджувала нафтове забруднення ґрунту. Напрямки роботи кафедри загалом висвітлюють вплив різних екологічних чинників (важких металів, нафтопродуктів, викидів промисловості) на фізіолого-біохімічні показники рослин. Кафедра також здійснює біомоніторинг антропогенного забруднення середовища та перспективи його фіторемедіації (очищення та відновлення ґрунтів, атмосферного повітря та водойм за допомогою рослин). Одним із прикладних напрямків роботи кафедри фізіології та екології рослин є вивчення та застосування регуляторів росту та розвитку рослин у промисловості. Над темою покращення харчової цінності пшениці я почала працювати уже з початком аспірантури. На той час наша кафедра лише почала співпрацювати із Корнельським університетом (штат Нью-Йорк, США) у дворічному проєкті, частково фінансованому фондом організації CRDF Global. Метою нашої спільної роботи було дослідження фізіологічних основ формування якісного зерна ярої пшениці вітчизняної селекції, а особливо – вмісту у ньому мікроелементів.
Хоча проєкт співпраці завершився минулого року, він відкрив багато перспектив, і ми продовжуємо над ним працювати. Зокрема, моє стажування у Люблінському університеті розширило масштаб цієї роботи завдяки дослідженням мікробіому (бактеріальних ендофітів) пшениці.

Виявлення, класифікація та з’ясування впливу бактерій на харчову цінність зерна пшениці сприятиме створенню нових методів біофортифікації, що підвищить якість та кількість вітчизняної продукції цього злаку.

Стипендія «Чорнобривці» забезпечить відтворення цих дослідів у нас на кафедрі (придбання необхідних для цього реактивів та лабораторного приладдя). Таким чином, усі необхідні досліди зможуть виконуватися виключно у Львівському університеті. Сподіваюся, що разом додаткове фінансування, мій досвід роботи у галузі і цікавість студентів, які би хотіли долучитися до цього проєкту, дозволять перенести його повністю у стіни кафедри. Цей напрямок – новий для неї, хочеться його підтримати. І є кому його розвивати! Час заглядати глибше – у клітинні, молекулярні процеси.

Л. Р.: Приємно чути! Хто, на твою думку, зможе бути задіяним у цих дослідженнях? І яку користь отримають студенти від роботи над цим проєктом?

О. М.: Усіх ласкаво просимо! Насправді, і публікації, і доповіді на наукових конференціях, і постери на цю тему уже привертають увагу молодших студентів. Тенденція така, що студентам хочеться працювати з тими групами, які активно займаються наукою, де дослідження приносять результати і напрямки роботи динамічно змінюються. Наша робота цікава, і методика, яку ми плануємо застосовувати (виділення ДНК мікроорганізмів та її дослідження за допомогою полімеразно-ланцюгової реакції, ПЛР), допоможе будь-якому студентові здобути знання і навички, необхідні у сучасній науці.

Л. Р.: Що би ти побажала своїм послідовникам – майбутнім учасникам нашої стипендії?

О. М.: Я хотіла би побажати їм наполегливості і витримки. Не боятися поразок і критики! Я сама люблю конструктивну критику. Нам усім іноді потрібен чарівний пендель! Якщо до тебе немає запитань після доповіді, скажімо, на конференції, – це свідчить про одне з двох: або твоя робота захмарно чудова, або нікому не цікава. Найчастіше, це останній варіант. Поганий досвід – це теж досвід. Треба писати і подаватися на гранти. Думаєш, у мене не було відмов? Були! Одна, друга, третя… Вчишся – пишеш. Кожна відмова може стати стартом для чогось нового і важливого. Ще одна порада – писати ґрунтовні, логічні заяви і не «лити води з пустого в порожнє». Моя остання грантова заявка містила лише три сторінки – всі хочуть конкретики. Якщо у мене виходило занадто довге речення, Наталя Дмитрівна (Романюк) казала: спробуй, мовляв, викинути одне слово і перевір, чи змінилася суть. Якщо ні – викинь ще одне, а потім ще одне.

Л. Р.: Дякую за цінні поради! Сподіваюся, наступного року ми побачимо їхнє втілення! Неможливо наостанок не торкнутися майбутніх планів та теми повернення до Львова або принаймні до України. Що далі?

О. М.: Ідеальним сценарієм для мене було би жити і працювати в Україні у якійсь українській науковій лабораторії. З радістю поєднувала би науку з викладанням, хоча наразі намагаюся бути реалістом і з цим рішенням почекаю до закінчення аспірантури.

Л. Р.: Хто знає, може колись усі разом подамося на грант і відкриємо свою лабораторію у Львові! Дякую за натхнення і за те, що погодилася на інтерв’ю! Гарного вечора.

О. М.: Дякую за запрошення! До зустрічі.

Редактор: Оксана Брошнівська